Дзензелівка

село Дзензелівка
Країна Україна Україна
Область Черкаська область Черкаська область
Район/міськрада Маньківський район
Рада Дзензелівська сільська рада
Код КОАТУУ 7123181501
Картка на сайті ВР картка 
Locator Dot2.gif
Розташування села Дзензелівка
 
Основні дані
Перша згадка 1763 рік
Населення 1648 (на 1 січня 2005 року)
Поштовий індекс 20141
Телефонний код +380 4748
Географічні дані
Географічні координати 48°57′41″ пн. ш. 30°15′06″ сх. д.(G)Координати48°57′41″ пн. ш. 30°15′06″ сх. д. (G)
Середня висота
над рівнем моря
240 м
Відстань до обласного центру 140,3 (фізична) км[1]
Відстань до районного центру 6 км
Найближча залізнична станція Поташ
Відстань до залізничної станції 8 км
 
 
Місцева влада
Адреса ради с. Дзензелівка, тел. 3-42-31
Сільський голова Букань Віталій Григорович
Карта
Дзензелівка (Україна)
Дзензелівка
Дзензелівка
 
Дзензелівка (Черкаська область)
Дзензелівка
Дзензелівка
 

Дзензелі́вка — село в УкраїніМаньківському районі Черкаської області, центр сільської ради.

Зміст

 [сховати]

Назва села

1830 року село згадується під назвою Зензелівка1832 та 1864 року — Дзендзелівка[2]ДзензелівкаДзенгелівка.

Остання назва вважалась офіційною до 1969 року, коли її було замінено на Дзензелівка. Три місяці, травень — липень

1945 року, село носило назву — Кочубіївка. Походження назви Дзензелівка не з'ясоване. За однією з версій назва

походить від прізвища польського пана Дзензеля, за іншою — від німця Дзенгеля. Однак в архівах таких прізвищ не

виявлено. Найбільш вірогідно назва походить від прізвища першого поселенця, можливо козака. Наприклад козак

військаБогдана Хмельницького Пилип Дзедзуленко. Інші версії виводять назву від дзендзелика — тобто струмочка,

від дзенгеля (Archangelica officinalis) — рослини родини зонтичних заввишки 120 — 200 см, яка поширена в лісостепу

 у вільшняках, поблизу водойм, на лісових луках. У народі побутує й інша давня назва села — Кліщівка. Її походження

теж має кілька версій. За однією — село колись було оточене з усіх боків дубовим лісом, наповненим кліщами. За

іншою версією — при небезпеці жителі ховались в лісі в двох ярах, які сходились в один і нагадували кліщі. Місце

було зручне, безпечне, і жителі там затримувались довше, навіть коли небезпека минала. Доречно тут згадати і слово

«одкліщини» (тобто відокремлення) — церемонія посвяти в кобзарі після навчання. Цікавою є ще одна назва Ліщіневська

 зафіксована в метриці села Дзензелівки за 1764 — 1800 роки. Пізніше ця назва була закреслена і замінена на Зензелівка.

Географічне положення

Село розташоване на вододілі, між ярама, що загачені 25 ставками, за 6 км на захід від районного центру — 

смт Маньківка, за 8 км від залізничної станції Поташ та за 2 км від автошляху Київ — Одеса. З півночі і південного

заходу село оточене лісами. За 3 км від села, на північ, розташована висота 257 м над рівнем моря. Вода з ярів

впадає в річку Маньківку, а далі в Гірський Тікич. Земельний фонд Дзензелівської сільської ради станом на 1

листопада 2006 року становить — 3907,2008 га, в тому числі — 508,15 га в межах населеного пункту.

Населення

У селі, станом на 2005 рік мешкає 1648 людей, 768 чоловіків і 877 жінок. Кількість дворів — 929.

Історія

Археологічні пам'ятки

На території села та за його межами виявлено пам'ятки історії різних часів, а саме: кургани скіфської доби;

«козацька фортеця»; гайдамацькі озера, викопані повстанцями перед наступом на Умань; залишки маєтку

пана Дяківського — так званий «Дяківський хутір», облаштований у 1770 році (зруйнований 1880 року), місце

зведення козацької сторожової вежі (зруйнована в 1929 році в періодколективізації). У 1956 році знайдено

скарб — тисячі польських монет першої половини XVII століття. На околиці села, на Тимошевій горі, виявлено

сліди поселень трипільської культури.

Заснування села

У книзі «Сказания о населённых местностях Киевской губернии» (1864 року) Л. І. Похилевича про заснування

Дзензелівки нічого не сказано. В «Історії міст і сіл УРСР» написано: «село відоме з першої половини ХVІІІ

століття», без посилання на будь-які документи. Ймовірно, село засноване до 1650 року. В цей час ця територія

була густозаселена. Чисельність сотень Уманського полку в війську Богдана Хмельницького була найбільшою.

Іншим фактором, що сприяв заселенню, було вигідне розташування села. Воно схоже на географічне положення

сусіднього села Кищенці. В 1655 році Кищенці називали містом, воно мало фортецю (замочок) де в скрутний час

перебувало 10 тис. жителів.

Село відоме з 1763 року в зв'язку з наданням місцевій парафії фундушевої грамоти, і протягом віків воно

йменувалося по-різному: Зензельовка — Зенгалевка — Зензелівка — Дзензелевка —Дзегелівка — 

Дзензелівка.

У 1775 році на новому місці зведена всім селом Зензелівки церква святої великомучениці Параскеви, забрана

з православ'я до унії 1768 року. На той час тут був 131 двір, а 1783 — 121 двір і 817 чоловіківта жінок. Важливий

вплив на розвиток села мало скасування кріпацтва 1833 року, внаслідок конфіскації земель села Дзензелівки, які

належали Олександру Потоцькому і передачі їх спочатку до Міністерства фінансів, а потім (1836 року) у

Військове управління.

Навесні 1826 року поширилась чутка, нібито в селі об'явився син Івана Гонти й наказує панам віддати землю

бідним. Справді, 3 квітня того ж року в Дзензелівку приїхав царський флігель-ад'ютантСеменов, представився

сином Ґонти та й почав оголошувати селян вільними від виконання ними всяких кріпосних повинностей. У цей

час заворушення охопили села Іваньки, Соколівку, Романівку таМошурів.

«Флігель-ад'ютанта» жандарми викрили: це був рядовий солдат Дніпровського полку Олексій Семенов, який

перебував у відпустці, і, вирішив використати своє посвідчення як імператорський Указ та став «каламутити

воду» — підбивати сельчан до непокори, аж допоки його не заарештували. Але «вільного духу» дзензелівчанам

Олексій таки приніс надовго.

Ощадно-позичкове товариство

Найвизначнішою і унікальною подією в історії Дзензелівки було створення в селі 1 липня 1895 року Ощадно-

позичкового товариства. А його діяльність справила могутній вплив на економічний, культурний, освітній розвиток

села. 1910 року кооператив вже об'єднував 5000 засновників і обслуговував 144 населені пункти. Сукупний капітал

установи становив 450 тис. крб., сума вкладів 280 тис. крб. Товариство видавало позики на купівлю і оренду землі,

придбання худоби, сільськогосподарських машин і реманенту, будівництво господарських споруд тощо. З 1895 по

1910 роки Дзензелівським кооперативом було видано кредитів на суму майже 3 млн. крб. Поряд з кредитними

операціями, товариство активно займалось виконанням посередницьких функцій. Кооператив мав товарний склад

(зберігся до наших днів), з якого йшла реалізація сільськогосподарського реманенту, посівного насіння, добрив,

бляхи. Протягом 1911 року товариство продало товарів майже на 40 тис. крб. На цей час (за підрахунками В. Ф. 

Тотоміанца) Дзензелівське Ощадно-позичкове товариство, за основними показниками своєї роботи, посідало третє

місце серед кредитних кооперативів Російської імперії. Напередодні Першої світової війни в приміщенні Ощадно-

позичкового товариства було встановлено перший в селі телефон. У цей же період приміщення товариства і центр

села освітлювались електричною енергією. Значної уваги товариство надавало організації кооперативного збуту

зерна закуповуючи його в селян і продаючи великими партіями. Дзензелівське ощадно-позичкове товариство

було одним із перших кооперативів Російської імперії, який розпочав операції зі збуту цукрових буряків. Такі

посередницькі операції були дуже вигідні селянам. Помітну роль відіграло Дзензелівське Ощадно-позичкове

товариство в започаткуванні союзного будівництва Української кооперації. Серед союзних об'єднань кредитних

кооперативів найавторитетнішим був Київський союз установ дрібного кредиту, або, як його коротко називали,

«Союзбанк». З 1907 по 1911 роки Київський «Союзбанк» працював в Дзензелівці. Для цього було збудовано

спеціальне приміщення, зараз це будинок культури. Поступово «Союзбанк» перетворився на потужний фінансово

-кредитний кооперативний центр Київщини. Так 1912 року «Союзбанком» було продано сільським господарствам

краю більш як 1500 плугів, 310 сівалок, 125 борін, 118 культиваторів, 64 соломорізки, 57 жаток і снопов'язалок, 48

віялок. Крім цього, Союз постачав селянам бляху, цемент, цвяхи, дерево, фарбу та інші товари. За посередництвом

«Союзбанку» здійснювалась і купівля землі. Київський «Союзбанк» був лідером серед кредитних кооперативних

союзів України. В грудні 1913 року його було прийнято до лав Міжнародного сільськогосподарського кооперативного

союзу. Серед кооперативних установ Російської імперії такої честі удостоїлися лише дві — «Союзбанк» і Московський

народний банк. Визначну роль відіграли кооперативні установи і в розвитку освіти села. Ще 1905 року на кошти Ощадно

-позичкового товариства в Дзензелівці було відкрито однокласне приходське училище (приміщення не збереглось), яке

до 1911 року підвищило свій статус до чотирикласного. 1912 року, коштом «Союзбанку», в Дзензелівці було збудовано

шкільний комплекс з трьох приміщень (всі збереглись): приміщення училища (і зараз зветься «Вища школа», тут

розташований районний краєзнавчий музей), приміщення для директора (на 2 квартири, тут розташований районний

краєзнавчий музей), приміщення для проживання вчителів (зараз не зайняте і руйнується).

XX століття

У 1900 році село Дзензелівка Маньківської волості мало 437 дворів; число мешканців: чоловіків — 1235, жінок — 1180.

У селі діяли церква, церковно-приходська школа, водяний млин та 8 вітряківСтавок належав власниці — Журавлисі.

У 1905 році Дзензелівка відносилася до Маньківської волості Уманського повіту Київської губернії, у землекористуванні

населення було 3039 десятин; на той час тут було 474 двори.

Будівдя земської школи

У 1913 році тут мешкало 2268 осіб; діяло: чотирикласне міське училище, двокласне училище та земська однокласна

школа. Продажем та виробництвом товарів і послуг займалися винна лавка № 490 та три магазини «Бакалія». 1913

року було збудовано приміщення земського училища (збереглось до наших днів, зветься «Земська школа», зараз

тут майстерні загальноосвітньої школи). Для цього використали кошти, що були винагородою за вилучену в селян,

під будівництво державної залізниці, землю. 1914 року приходське училище отримало статус вищого початкового

училища. Тут викладалися також дисципліни для підготовки спеціалістів кооперації і банківської справи.

У 1914 році відкрито церковнопарафіяльну школу на чотири класи та квартиру для вчителя. Згодом вона стала земського

підпорядкування. Вчителювали у післявоєнний період — Г. С. Глащинська, М. П. Мізецька, Н. Д. Руденко, які не тільки

вчили дітей, але й організовували для дорослих творчі вечори відпочинку, на яких читали твори Т. Шевченка, співали

українські народні пісні. На кінець 1914 року Дзензелівка мала потужній шкільний комплекс з високим рівнем освіти із

залученням висококваліфікованих викладачів. Зокрема хоровий спів викладав П. Д. Демуцький. Навчалися в Дзензелівці

не тільки місцеві учні, а й діти з усієї округи. Зокрема, відомий радянський драматург О. Є. Корнійчук. Ось що писала

уманська газета «Вісті» 1920 року, коли драматичний театр Леся Курбаса перервав виступи в Умані і на запрошення дзензелівської громади приїхав в Дзензелівку:

«

Трупа Київського драматичного театру перервала на кілька днів виступи в Пролетарському театрі і

виїхала в село Дзензелівку. Дзензелівка — це одне із кращих сіл на Вкраїні…

 »

Такий злет Дзензелівки відбувся завдяки невтомній праці двох найвидатніших осіб в історії Дзензелівки: Олександр

Давидович Черненко і Христофор Антонович Барановський.

У 1923 році створено колгоспи «Комунар» і «Пролетар», які в 1930 ропі об'єдналися в колективне господарство. До 

1937 року колгоспниками закладено сад на площі 160 гектарів та виноградник на площі 10 гектарів, зведено виноробку,

плодосушилку,оранжерею з вирощування квітів, збудовано приміщення соціального спрямування тощо.

У 1940 році в селі нараховувалося 253 двори. 16 лютого 1948 року сільгоспвиробникам колгоспу: ланковій Надії

Василівні Михайленко, бригадирам — Іванові Наумовичу Чернезі та Василю Федоровичу Лебедю присвоєно звання 

Героя Соціалістичної Праціза вирощування та збір цукрових буряків урожаю 1947 року.

330 мешканців села брали участь у Другій світовій війні, з них 163 нагороджені орденами і медалями. 159 сельчан

загинули в боях, на їх честь 1959 року споруджено обеліск Слави. В 1951 році на братській могилі поновлено пам'ятник.

26 лютого 1958 року голові колгоспу «Зоря комунізму» Панасу Григоровичу Левченку присвоєно звання Героя

Соціалістичної Праці. Колгосп мав в користуванні 2835 га сільськогосподарських угідь, в тому числі 2460,1 га орної

землі. Господарство вирощувало зернові і технічні культури, було розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Станом на

 1972 рік тут працювали механічна майстерня, пилорама, млин, виноробня, міжколгоспний цегельний завод,

споруджений 1968 року, сортувальна дільниця Черкаської сільськогосподарської дослідної станції. В 1970 році

господарству присвоєне звання колгоспу високої культури землеробства.

На той час в селі працювали середня школа, де навчалось понад 500 дітей і працювало 39 вчителівбудинок культури

 на 475 місць, бібліотека з фондом 16,3 тисяч книг, медичний пункт, пологовий будинокдитячий садок, побутовий комбінат,

 магазинипромислових, продовольчих і господарських товарів, відділення зв'язку, ощадна каса, стадіон, парк відпочинку.

Радянська влада остаточно була встановлена в селі 1920 року. 1923-го був створений перший колгосп «Комунар».

Надалі були створені ще два колгоспи «Зірка» і «Пролетарій» та кілька ТСОЗів. 1929 року все село об'єдналось в

один колгосп ім. Сталіна. 1961 року колгосп ім. Сталіна було перейменовано в колгосп «Зоря комунізму». Маючи

потужну базу, створену Ощадно-позичковим товариством і «Союзбанком», з 1929 по 1937 роки колгосп завдяки

невтомній праці дзензелян створив міцне підґрунтя для його подальшої слави в радянській системі господарювання.

Провідними галузями, притаманними для нашої місцевості були: зернове виробництво, буряківництво, тваринництво

(конеферма, молочнотоварна ферма, свиноферма, вівцеферма). Але не тільки цим славилось село. І тут належить

згадати про третю видатну особу в історії Дзензелівки — Прокопа Васильовича Макаренка (народився в липні 1899 року),

з діда-прадіда дзензелянина. 1915 року він закінчив 4-х класне приходське училище в Дзензелівці. З 15.09.1915 р .

по 20.08.1920 р. працював рахівником в Дзензелівському ощадно-позичковому товаристві. З 20.08.1920 р. по 1922 р.

був призваний до лав Червоної Армії. З 1922 по 1929 роки працював збирачем податків, рахівником, садівником в

різних організаціях села. З 1929 р. по 26.09.1937 р. працював садівником-технологом в колгоспі ім. Сталіна. Саме

за цей короткий період, з його ініціативи і за безпосередньої участі, було створено те, що приносило славу Дзензелівці

багато років: — посаджено 160 га садів; — засновано плодорозсадник міжрайонного значення на площі 50 га; —

посаджено малини, смородини, аґрусу, суниць на загальній площі 9,5 га; — посаджено виноград, який до цього

в нашому регіоні не ріс; — організовано 4 пасіки з загальною кількістю 300 бджолосімей; — запроваджено насінник

овочевих культур на площі 50 га; — побудовано виноробню потужністю 60000 літрів/рік. У грудні 1938 року на

Українській дегустаційній нараді при Наркомземі УРСР винні вироби колгоспу посіли перше місце серед продукції

колгоспів УРСР; — побудовано плодосушарню потужністю 50000 кг/рік сухофруктів; — побудовано оранжерею

для вирощування квітів. В цей період П. В. Макаренко (в 1932 році) закінчив заочно Одеський плодоягідний

технікум і вів викладацьку і наукову роботу: — був керівником Мічурінського гуртка в Дзензелівці, де виховав

багато садівників; — завідував міжрайонними курсами з підготовки кадрів для колгоспів; — організував дослідні

ділянки передових сортів плодів і ягід під наглядом Київського науково-дослідного плодово-ягідного інституту,

Мліївської дослідної станції та Одеського виноградного дослідного інституту (пізніше на їх базі створено державну

сортодільницю). Будучи депутатом сільської ради, очолював культурну секцію, приймав найактивнішу участь в

усіх суспільно-політичних і господарських справах села, був ініціатором всього прогресивного: — був ініціатором

і організатором повної електрифікації і радіофікації села; — на площі 5 га створив парк культури і відпочинку з

клумбами, жовто-пісковими доріжками, танцювальним майданчиком, літньою сценою, павільйоном для оркестру,

спортивними майданчиками, гойдалками; — організував духовий оркестр з 15 осіб. Здається неймовірним, як за

такий короткий період можна стільки зробити. Звичайно все це було зроблено, в тому числі, завдяки невтомній

праці колгоспників. Його натхненна праця в розквіті сил була перервана. Його репресували, але пощастило,

залишився живий і до 1964 року працював агрономом-овочівником відомим на весь Хабаровський край. В 1956

році Макаренко П. В. був учасником ВСГВ в Москві. За рік до смерті П. В. Макаренко повернувся в рідне село і

в 1976 році помер. Похований на Дзензелівському сільському цвинтарі. В період будівництва соціалізму і комунізму

жертви дзензелян були такими: — революція і громадянська війна — відомостей немає; — колективізація і

розкуркулення — понад 30 найзаможніших селян (в тому числі з сім'ями) були розкуркулені, частина з них вивезені

до Сибіру, де майже всі загинули; — в 1932 — 1933 роках під час голодомору загинуло понад 500 дзензелян.

Імена 505 загиблих встановлені.25 1990 року на місці масових поховань споруджено пам'ятник жертвам голодомору; 

— в 1936 — 1937 роках понад 30 дзензелян було репресовано, майже всі загинули; — за роки другої світової війни

(1939 — 1945 р.р.) загинуло 258 дзензелян, як мирних жителів так і військових.26 В братській могилі села поховано

135 військовослужбовців, які загинули в боях за село. Імена 61 з них не відомі.27 Здебільшого це бійці штрафного

батальйону. В 1951 році на братській могилі споруджено пам'ятник. В 1946 році головою колгоспу став Левченко

Панас Григорович. Завдяки його господарській вдачі і організаторським здібностям керований ним колгосп протягом

20 років підтримував і примножував славу Дзензелівки. Швидко було відновлено зруйноване війною господарство і

вже в 1947 році колгосп одержав рекордні врожаї зернових культур. За цей трудовий подвиг п'яти дзензелянам в

1948 році було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.28 Це: Левченко Панас Григорович (1.12.1904 — 6.11.1974)

 — голова колгоспу, за виняткові заслуги перед державою, що виразились в одержанні в 1947 році урожаю пшениці по

32,4 ц/га на площі 45,63 гектара. Указ від 16.02.1948 року. В 1950 році нагороджений другим Орденом Леніна. Лебідь

Василь Федорович (14.05.1905 — 30.03.1979) — бригадир колгоспу, за одержання урожаю пшениці по 33,7 ц/га на площі

18,8 гектара. Указ від 16.02.1948 року. В 1950 році нагороджений Другим орденом Леніна. Мальований Прокіп Йосипович

(14.05.1903 — 16.11.1988) — бригадир тракторної бригади Потаської МТС, за урожай пшениці по 22,27 ц/га на обслуговуваній

площі 217 гектарів. Михайленко Надія Василівна (7.05.1929 р.нар., проживає в Києві)- ланкова колгоспу, за урожай пшениці

по 33,9 ц/га на площі 8 гектарів. Чернега Іван Наумович (24.06.1903 — 13.05.1980) — бригадир колгоспу, за одержання

урожаю пшениці по 33,1 ц/га на площі 18,33 гектари. В подальші роки багато дзензелян були нагороджені високими

нагородами і удостоювалися високих звань, в тому числі:29 Зайчук Таїсія Григорівна (14.10.1924 р.нар., проживає в

Дзензелівці) — з 1955 по 1971 роки головний агроном колгоспу ім. Хрущова (пізніше ім.. Мічуріна) с. Нестерівка,

Маньківського р-ну, з 1971 по 1979 роки голова колгоспу "Зоря комунізму с. Дзензелівка, — в 1958 році нагороджена

орденом Леніна, в 1965 присвоєно звання «Заслужений агроном УРСР», в 1971 році нагороджена другим орденом

Леніна. Орденом Леніна нагороджені: Груша Микита Іванович (1895 — 20.05.1987) бригадир колгоспу ім. Сталіна в

1951 році; Дишлюк Євген Захарович (15.12.1918 р. нар., проживає в Дзензелівці) старший агроном Поташської МТС,

Маньківського району в 1948 році; Забейда Антоніна Василівна (26.031922 р. нар., в 1950-х роках вибула в Миронівку)

ланкова колгоспу ім. Сталіна в 1948 році; Лук'янчук (зараз Гоменюк) Марія Володимирівна (14.02.1926 р.нар., проживає

в Дзензелівці) ланкова колгоспу ім. Сталіна в 1948 році; Макаренко Домка Михайлівна (1916 — 16.05.1994) ланкова колгоспу

«Зоря комунізму» в 1971 році; Михайленко Григорій Іванович (15.08.1903 — 30.01.1986) бригадир колгоспу ім. Сталіна в

1948 році; Переполка Михайло Васильович (18.11.1929 — 12.01.2006) дистанційний майстер райдорвідділу смт. Маньківка

в 1971 році. В 1970 році йому присвоєно звання «Заслужений будівельник УРСР». Салій Поліна Герасимівна (22.01.1912 —

15.12.1996) ланкова колгоспу ім. Сталіна в 1948 році; Сидоров Микола Петрович (18.05.1890 — 10.10.1972) заступник директора

Дзензелівської школи в 1953 році. В 1954 році йому присвоєно звання «Заслужений вчитель школи УРСР». Чорнописький

Артем Іванович (9.10.1919 — 18.09.1991) тракторист Поташської МТС Маньківського району в 1948 році. Видатних успіхів

досяг дзензелянин Груша Анатолій Микитович (10.09.1939 — 8.05.2004) — «Заслужений лікар УРСР», — присвоєно в 1991

році; — доктор медичних наук — вчена ступінь присуджена в 1995 році; — дійсний член Української академії наук національного

прогресу — звання присвоєно в 1998 році. Високе звання «Заслужений вчитель України» присвоєно в 2005 році дзензелянці

Левченко Аллі Валеріївній (28.04.1971 р. нар.), вчителю музики Маньківської ЗОШ І-ІІІ ст. № 1.

Економіка

На базі колишнього колгоспу 8 квітня 2004 року створено ТОВ «Дзензелівське», яке орендує у власників земельних паїв

1046 га орної землі і 200 га саду. Товариство має 6 виробничих підрозділів: тракторна бригада (12 тракторів, 2 зернозбиральні

комбайни та інша техніка); автогараж (7 вантажних автомобілів та інший автотранспорт); механічна майстерня; будівельна

бригада (7 працівників); свиноферма (станом на 1 листопада 2006 року, 740 голів свиней); цегельний завод. Середня в

рожайність озимої пшениці — 41 ц/га, ячменю — 41,2 ц/га.

На базі колгоспного консервного заводу 2005 року створено ТОВ «Златодар», було відремонтовано приміщення, закуплен

нове обладнання. Більша частина продукції експортується до Росії, Німеччини, Великобританії, Австралії, Білорусі, Грузії та

інших країн. При заводі мається 30 га землі. Завдяки впровадженню нової технології «крапельне зрошення», вже 2006 року

завод виготовляв продукцію з власних овочів.

1999 року в Дзензелівці було створено два сільськогосподарських фермерських господарства: — «Насіння» (32 га) і «Явір»

(30,5 га). Керують ними рідні брати Мальовані, Михайло і Анатолій. Станом на 1 листопада 2006 року обидва фермерські

господарства мають орендованої землі 653,79 га. Господарства займаються вирощуванням зернових культур (пшениця

ячміньгорох), технічних культур (цукрові бурякисоняшниксоя). В господарствах працюють 18 постійних працівників і

20-60 сезонних. Середня врожайність озимої пшениці — 55 ц/га, ячменю — 50 ц/га, соняшників — 28 ц/га, сої — 17 ц/га,

гороху 27 ц/га. Також на землях Дзензелівки працюють ТОВ «Кищенці» (221 га); 4 сільськогосподарських фермерських

господарства на загальній площі 44,1 га; — приватне підприємство на площі 202,7 га.

Маньківська державна сортодослідна станція Міністерства аграрної політики України, заснована 1937 року, займається

випробовуванням нових сортів зернових та технічних культур (467,2 га, 30 працівників). Середня врожайність по сортах

озимої м'якої пшениці 101—126 ц/га. На базі сортодослідної станції створено елітне насіннєве господарство, яке включено

до Всеукраїнського реєстру виробників елітного та оригінального насіння зернових культур.

В приміщенні школи встановлено автоматичну телефонну станцію на 288 номерів (телефонізовано 29% дворів). Щопонеділка

в селі відбувається базар. На території села постійно працюють 4 продуктових магазини, 1 промислових та господарчих

товарів, 1 товарів повсякденного попиту. Серед закладів харчування: кафе «Олімп», кафе-бар «Люкс» біля автостради Київ

 — Одеса, поблизу колишньої корчми. В селі розташовано заготівельний пункт Маньківського районного споживчого товариства.

Культура

У Дзензелівці діє сільський краєзнавчий музей (загальна площа 706 м², 3878 експонатів, 1 працівник), який було створено

1989 року на кошти колгоспу в приміщенні «Вищої школи». 2004 року він набув статусу районного краєзнавчого музею і

йому було передано приміщення директора школи. Після встановлення в селі радянської влади, приміщення Київського

Союзбанку було переобладнано в будинок культури. Будинок культури було обладнано технікою для прокату кінофільмів.

1971 року в Дзензелівці було відкрито нову школу розраховану на 476 учнів. Станом на 1 вересня 2006 року в ній навчалося

211 учнів. В школі працюють 30 працівників, з них 21 вчитель. Школа бере участь в проекті «Школа сприяння здоров'ю».

1980 року було відкрито сучаснийдитячий садок на 160 дітей. 2002 року через не виконання ремонтних робіт перебування

дітей в дитячому садку було заборонено. Він тимчасово перейшов в приміщення школи і може прийняти тільки 35 дітей

(8 працівників, з них 5 педагогів). 2006 року в селі була 81 дитина, яка може відвідувати дитячий садок. В селі працює 

бібліотека (2 бібліотекарі), книгофонд 35340 одиниць. За 2005 рік було 8805 відвідувань. В селі працює фельдшерсько-

акушерський пункт (3 працівник).

Релігія

В селі діють три релігійні громади, які мають свої приміщення:

Дзензелівська селищна рада

Владу в селі здійснює сільська рада з 6 штатних працівників на чолі з сільським головою, а також 15 депутатів

сільської ради, які працюють на громадських засадах. Працює в селі громадський помічник дільничного інспектора міліції.

У селі, станом на 2006 рік, зареєстровано 11 осередків політичних партій: Батьківщина, Демократичний союз,

Жінки за майбутнє, Народна партіяНародний Союз "Наша Україна", Партії реабілітації народу України, Партія

регіонівРеспубліканської партії УкраїниСоціалістичної партіїТрудової УкраїниУкраїнська народна партія (1999).

Ніякої діяльності ці осередки партій не проводять, окрім передвиборного періоду.

Пам'ятки природи

Серед пам'яток природи є й віковий дуб (якому більше 200 років) і який занесено в реєстр природно-заповідного

фонду області, та Дубовий гай (40 дубів, яким більше ста років).

Персоналії

Левченки

Славною родиною села є родина Левченків. Старійшина роду — Левченко Панас Григорович (1904—1974) разом

з дружиною Параскою Сергіївною та дітьми Віталієм, Вірою, Раїсою, був направлений в село на посаду голови

колгоспу в 1946 році. Під його керівництвом було досягнуто найбільших успіхів за радянської системи господарювання.

Удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці, нагороджений орденом Ленінаорденом Трудового Червоного

Прапора та іншими нагородами. Його син Віталій Панасович (1933 року народження) вчений-агроном рільник.

Все трудове життя працював на державній сортовипробувальній станції, багаторічний її директор. Дружина

Віталія Панасовича — Ольга Онуфріївна (1939 року народження) педагог, все життя пропрацювала вчителькою

в Дзензелівській середній школі. Мають 4 дітей:

  • Юрій (1962 року народження) проживає в Москві, багато робить для культурного і духовного розвитку села;
  • Олег (1967 року народження) вчений-агроном, працював головним агрономом, сільським головою, в
  • райдержадміністрації, директор Маньківської сортодослідної станції. Дружина — Алла Валеріївна, 
  • Заслужений учитель музики України, працювала в Дзензелівській школі, в районній дитячій школі мистецтв.
  • Зараз працює вчителем музики в Маньківській школі № 1. Родина має двох дітей — Марію та Інну;
  • Володимир (1970 року народження) вчений-агроном, працював головним агрономом сортодослідної станції,
  • інспектор обласної служби з охорони прав на сорти рослин. Дружина — Наталка Петрівна, педагог працює
  • вчителем в Дзензелівській школі. Родина має двох дітей — Романа і Олександра;
  • Віталій (1972 року народження).

Посилання

  1.  maps.vlasenko.net(рос.)
  2.  Л. І. Похилевич Сказания о населённых местностях Киевской губернии.

Література

  1. Історія міст і сіл Української РСР. Черкаська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — 652 с.

Ресурси інтернету